Буває так, що людина, що страждає панічним розладом, перекроює весь спосіб життя. Ризик виникнення атак доводиться постійно тримати в голові, а це вимагає уваги і сил. Всі справи та плани треба підлаштовувати під «а раптом воно почнеться». Хвороба стає вирішальним фактором не тільки для самих хворих, але і для найближчого оточення.
Панічний розлад: ступінь тяжкості
Почнемо з того, що люди в різній мірі можуть реагувати на присутність панічних атак. По тому, наскільки змінюється їх щоденна рутина, виділяють три ступеня тяжкості.
Перша ступінь. Повсякденне життя хворого тут змінюється дуже мало. Природно, людина засмучений тим, що у нього періодично виникають напади, тим не менш, йому нічого не заважає вести повноцінний спосіб життя. Він намагається уникати місць і ситуацій, де у нього може виникнути атака, але робить це без особливого емоційного напруження. Якщо, приміром, людина боїться їздити в ліфті, то він просто піде пішки або почекає попутника на верхні поверхи.
Друга ступінь. Якщо у людини середній ступінь тяжкості розладу, його повсякденне життя змінена в більшій мірі. Коли він передбачає чергову ситуацію, аналогічну викликала колись напад, то вже за кілька днів відчуває страх і тривогу. Так, якщо людина знає, що у нього може розвинутися паніка в літаку, вже за тижні, а то й через місяці до поїздки він починає з жахом думати про перельоті. Або про те, як у нього станеться напад, а на бороті — жодного лікаря.
Але ось закінчений політ, мандрівник виходить з літака, як з камери тортур. І насолоджується життям аж до нового перельоту.
Третя ступінь. При тяжкого ступеня розладу життя стає повністю підпорядкована панічним атакам. Хворий думає про нападах постійно, програє події та ситуації, які можуть викликати напад. Його побоювання розростаються тотально, ризик нападу починає асоціюватися з самими простими подіями. А раптом я вийду з під'їзду і чого-то злякаюся? А раптом я буду їсти до��нфету і подавлюсь? І його не змусиш вийти з під'їзду або з'їсти цукерку, якщо поруч немає того, хто зможе врятувати від смерті.
Такі хворі перестають задовольнятися поясненнями лікарів, що їх стан пов'язане з розладом психіки. Вони впевнені, що у них якесь серйозне захворювання, яке недбайливі медики просто не можуть діагностувати. Трапляється, що людина з важкою формою панічного розладу повністю прив'язаний до свого будинку і сидить в чотирьох стінах роками.
пристрій" border="0" alt="home.jpg" width="650" height="478" />
При середній і тяжкого ступеня часто зустрічаються так звані флешбэки. Це насильницький і несподіваний наплив переживань з образами і навіть звуками, пов'язаними з нападом. Люди переживають емоційно те, що було з ними під час атаки. Ці стани підтримують страх повторення нападу.
Соціальна стигматизація
Незважаючи на те, що більшість людей, далеких від медицини і психології, знають про існування даного розладу, в цілому суспільство не особливо доброзичливо і з��увственно відноситься до таких хворих. Лікарі їх не шанують за постійні скарги на соматичні хвороби, яких немає. Оточуючі не розуміють, як людина не може просто взяти себе в руки і перестати панікувати. Адже скільки разів його обстежували — і нічого не знайшли! А він все не може перестати вести себе як божевільний! З цієї причини на людей з панічними атаками дивляться, як на розпещених слабаків або тих, хто домагається уваги з допомогою дешевих прийомів.
На жаль, при розвитку панічної атаки неможливо взяти себе в руки і просто силою волі зупинити бурхливий організм, взяти і перекрити помахом руки потоки адреналіну. Якщо б це було так просто, то ніхто б ніякими панічними атаками не страждав. Але тим, хто цього не відчував, часто буває важко зрозуміти, а деякі просто і не бажають вдаватися в подробиці. Для оцінки їм достатньо інформації, що «доктор нічого не знайшов», а значить, хвороби немає — одні лише вигадки і капризи.
Хворі починають соромитися, переживати із-за того, що не можуть впоратися з собою. Тривога збільшується, оскільки вони побоюються розвитку паніки на людей. Адже, можливо, оточуючі будуть засуджувати і навіть сміятися. З-за цих страхів стан хворих лише погіршується.
Тільки без паніки!
При цьому варто пам'ятати, що панічний розлад є одним з найбільш легко піддаються терапії психічних розладів.
Заходи допомоги при цьому захворюванні можна розділити на дві великі групи.
Під час нападу. Дуже часто буває, що напад застає в самий несподіваний момент, за справами, що потребують уваги і точності, іноді потенційно небезпечними. Нанаприклад, людина може вести машину або працювати на верстаті. У цьому випадку бажано негайно припинити те, що ви робите.
Відпочиньте на якесь просте і ритмічне дію. Швидко пройдіться, рахуючи кроки, зосередьтеся на диханні. Дуже часто фіксація на симптоми паніки подовжує і посилює її. З цієї причини постарайтеся зайняти свою голову чимось іншим.
Часто транквілізатори (феназепам, реланіум) можуть перервати почався напад. Однак вдаватися до них варто за рекомендацією лікаря, і вже точно не призначати їх самїм собі. У препаратів цієї групи є ряд протипоказань і побічних ефектів, які можуть посилити панічні симптоми.
Межприступное лікування. Незважаючи на те що в цей період симптомів немає, даний час варто витратити з користю, піклуючись про своє майбутнє стані.
Захворювання лікується за допомогою медикаментів і психотерапії. На жаль, ці два методи погано працюють поодинці, але разом значно підвищують ймовірність одужання. З ліків в основному призначають інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, сертралін) і бензодіазепіни (феназепам, реланіум, мезепам). Самолікування цими препаратами протипоказано. Лікар повинен підібрати правильне поєднання медикаментів і дози для того, щоб домогтися зникнення симптомів і уникнути розвитку резистентності до ліків.
Корисно зайнятися і своїм фізичним здоров'ям. Збалансувати харчування, зайнятися спортом. Це допоможе гармонізувати роботу нервової системи, зробити її більш стійкою до зовнішніх подразників. Медитація підтримає контроль за своїми емоційними реакціями. Це значительной мірою зміцнить здатність впоратися з почуттям паніки і страхом її виникнення.
Повторюся: панічний розлад цілком виліковне. Тільки потрібно прикласти деякі зусилля і, звичайно ж, не падати духом.
Наталія Стилсон
Фото thinkstockphotos.com
Товари по темі: феназепам, флуоксетин, сертралін