Если проследить отзывы читателей на мои статьи, то основной комментарий, который повторяется тысячи раз, — все болезни «от головы» или «от нервов». То есть если что-то испортилось в вашем теле, это по причине неправильного думания или эмоционального переживания — и лечиться надлежит соответственно. Типа если в вашей жизни происходят негативные события, то «не берите в голову» и будете здоровы.
Забавно, что і люди з середньою та вищою медичною освітою часом дотримуються подібної точки зору. Лікарі, запідозривши психосоматичний компонент у пацієнта, відразу ж прописують заспокійливі трави або таблетки, що ніякої користі пацієнта, як правило, не приносить. Це грубе нерозуміння функцій організму і дуже схоже на спроби прибити цвяхами до стіни осыпающуюся штукатурку.
Від Гіппократа до Фрейда
Взагалі-то родоначальник сучасної медицини Гіппократ вважав, що справа йде якраз навпаки. На його думку, як ��аз тіло впливає на голову. Приміром, якщо в тілі (сома) багато так званої «чорної жовчі», людина стає меланхоліком або, кажучи сучасною мовою, впадає в депресивний стан. Ну а якщо у вас переважає жовта жовч», то вам холериком.
Проте вже на початку XVII століття Рене Декарт розділив голову і тіло на дві протилежні частини, віддавши голові вищі інтелектуальні завдання і звівши іншу частину організму до механічної, точніше біомеханічної, функції.
Класики психоаналізу Фрейд і Юнг намацали деякі зв'язки впро взаємодію центральної нервової системи та соматичної патології, однак їхній підхід був просякнутий майже містичним символізмом і особливої користі для медицини не приніс.
Концепція стресу Сельє
Переломний момент у розумінні функціонування організму як ЦІЛОГО настав у результаті досліджень Ганса Сельє щодо вивчення стресових реакцій.
Ще будучи студентом, Сельє описав групу неспецифічних симптомів, загальних для початкової фази різних захворювань. Він назвав це явище «синдромом хвороби». Даний синдром включповідомляє в себе зниження апетиту з подальшою втратою ваги, зменшення рухової активності і втрату інтересу навіть до приємним заходам, а також підвищену больову чутливість.
Все це спрямовано на збереження енергетичних ресурсів організму, необхідних для подолання шкідливих факторів зовнішнього середовища: хвороботворні мікроби, переохолодження, пряме пошкодження тканин в результаті травми та інші негативні повітрействия на організм.
Біохімічна основа стресової реакції — це так звана вісь гіпоталамус – гіпофіз – надниркові залози», яка і забезпечує цілісну реакцію організму, а також імунний комплекс, який забезпечує захисні запальні процеси. У зв'язку з цим не варто, наприклад, знижувати температуру у хворого аспірином або іншими жарознижувальними, адже лихоманка є одним із способів захисту організму. Сама по собі гіпертермія на рівні 39-40 в принципі не загрожує життю людини. Інша справа, що суб'єктивно жар переноситься погано, тому його прийнято збивати.
Поняття психосоматичних хвороб
У середині XX століття з'являється сучасне розуміння психосоматичної патології, і цим ми зобов'язані робіт Франца Александера. Александер запропонував список з семи основних захворювань, психосоматична природа яких не викликає сумніву: есенціальна гіпертонія, виразкова хвороба шлунка, тиреотоксикоз, бронхіальна астма, ревматоїдний артрит, нейродерміт та виразковий коліт. Вважається, що причина цих захворювань криється в психоэмоциональном напряжении и личностных особенностях пациента.
Читайте также: Психосоматика болезней
Концепция Тотального Поведения (ТП)
Интересна и своевременна идея американского психиатра Вильяма Глассера, который рассматривает функционирование человека как целостное (тотальное) поведение (ТП), направленное на максимальное удовлетворение физиологических и психосоциальных потребностей.
ТП состоит из 4 неразрывно связанных компонентов: Мышление, Действие, Эмоции и Физиология. Человек обладает достаточным прямым контролем над Мышлением и Действием, а также непрямым контролем над Эмоциями и Физиологией. Разумеется, в какой-то момент времени один компонент может преобладать и вести за собой остальные.
Показательно, что для Глассера так называемые «болезни» — это лишь форма поведения, имеющая свою четкую цель. К примеру, язвенная болезнь желудка, мучающая пациента болями, может приносить ему серьезные дивиденды. Известны случаи, когда после операции удаления язвы больные впадали в глубокую депрессию, так как теряли свою «любимую» болезнь. Излеченные раковые больные нередко устраивают истерику из-за того, что лишаются важного для себя социального статуса онкологического больного.
Интересно высказывание специалиста по ожирению Хильде Брух: «В каждом толстом человеке скрывается тощий шизофреник». Брух утверждает, что с потерей жира пациент зачастую не становится счастливее.
Пара напутственных слов для читателей